Ситніков Вадим Юрійович (30 листопада 1970 року, Чернівці - 14 липня
2015 року біля села Болотене Станично-Луганського району Луганської області) -
солдат, військовослужбовець 234-го окремого інженерно-саперного батальйону
«Тиса» (Виноградів) зі складу 128-ї гірсько-піхотної бригади (Мукачеве). Під
час виконання завдань з перевірки надійності мінних укріплень поблизу
українсько-російського кордону біля села Болотене (Станично-Луганський район
Луганська область) п'ять військовослужбовців підірвалися на вибуховому пристрої
з розтяжкою, всі загинули. Серед них був і Вадим Ситніков.
44-річний Вадим Ситніков отримав повістку в лютому цього року, йдеться в
сюжеті ТСН.
"Він довго приховував, що проходить комісію. За станом здоров'я він
міг і не піти. Але це був його вибір і його рішення, що там його місце, щоб
захищати мене та доньку", - розповіла дружина загиблого Ірина Ситнікова.
Кілька місяців Вадми проходив навчання в Рівному. Потім у складі роти 128-го
гірсько-піхотного батальйону поїхав на Луганщину на заміну іншому підрозділу.
"Є люди, яких потрібно стимулювати до того, щоб вони захищали Батьківщину.
А є люди, в яких це з молоком матері впитується. Він був одним з тих", -
розповів заступник командира роти Іван Лиско.
Про життєвий шлях Вадима Ситнікова написано в газеті Молодий буковинець:
Він працював на підприємстві з виготовлення та продажу блоків із
пінопласту, що знаходиться в мікрорайоні Чернівців Садгорі.
Закінчив Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Грав у театрі
“Ватра”, що діє при Чернівецькому національному університеті імені
Ю.Федьковича. В одній із вистав, присвяченій Тарасові Шевченку, Вадим Ситніков
зіграв роль самого Кобзаря.
- Пан Вадим приводив до нас свою доньку Наталку, ученицю Чернівецької
гімназії №1, - розповідає засновниця театру “Ватра” Ольга КАЛІНІЧЕНКО. -
Оскільки Наталочка була ще маленькою, він чекав на неї, щоби забрати додому.
Тож сидів на усіх репетиціях. Потім Наталя мені сказала, що її батько колись
грав при студії музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської. І що він дуже
би хотів також взяти участь у наших виставах. Я погодилася. І відразу
зрозуміла, що він створений для ролі Тараса Шевченка. Тож у 2012 році він
зіграв Кобзаря.
За словами Ольги Калініченко, Вадим Ситніков дуже любив вірші Тараса
Шевченка, багато їх знав напам'ять, часто цитував. Серед улюблених- “Кавказ”, -
поема, яку колись на відеокамеру читав вбитий на Майдані Сергій Нігоян
(“Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!”)
- Пан Вадим був веселим, жартівливим, його любив увесь колектив нашого
театру, який в основному складався зі студентів, - продовжує Ольга Калініченко.
- Час від часу ми переписувалися з паном Вадимом у соцмережах. Він спочатку був
десь на Закарпатті, а потім його несподівано відправили на Луганщину. Кілька
днів тому Вадим писав мені: “Війна — це страшно. Нікому вона не потрібна”. Він
був справжнім патріотом. Казав, що Батьківщина для нього — понад усе. Здається,
він навіть добровольцем пішов. Писав, що сумує за театром, хоче знову брати
участь у репетиціях. Запитував, як там наша вистава про Шевченка, хто гратиме
роль Кобзаря. Я відповіла, що цю роль тримаю лише для нього...”
Товариш Вадима зі студентських років, чернівецький журналіст Вадим Пелех,
пригадує:
- Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут — це друга освіта Вадима
Ситнікова. Першу він здобував у Чернівцях. Здається, на історичному факультеті
тодішнього ЧДУ. Пригадую, він навчався школі №15 (тепер гімназія №7). Грав у
КВН, любив музику, дописував до студентської газети, яку ми видавали... Дружина
Вадима працює на біологічному факультеті ЧНУ.
Один з останній записів за кількадень до смерті пісня Вадима можна знайти в
мережі Youtube
17 липня Вадима Ситнікова поховали на кладовищі на Алеї Слави.
У нього залишились мати, дружина і неповнолітня донька.
Спогади знайомих і родини, записані кореспондентами Молодого буковинця:
"Знав Вадима особисто. Це мій колега, побратим. Це людина, яка була
гідною того, щоб називатись українцем, був патріотом своєї землі, - розповідає
військовослужбовець Іван Клочко. - Ми були мобілізовані під час четвертої хвилі
мобілізації взимку цього року. Перемістились в зону АТО. Там на одному із
завдань трапився цей фатальний випадок, внаслідок чого Вадим загинув.
"Про це важко говорити, але є люди, яких потрібно стимулювати, щоб
вони захищали свою Батьківщину. А є люди, в яких є це почуття з молоком матері.
Він був одним з таких. Як кажуть, війна забирає найкращих. Він був саме таким,
найкращим", - додав Іван Клочко.
"Це була дуже позитивна, хороша і творча людина. Він завжди
підтримував усіх, хто потребував його допомоги. Його рідні дівчатка - мама,
дружина, донечка - були, мабуть, найвагомішими в його житті. Він завжди
говорив: "Ми з Ірусечкою, ми з Наталочкою...". Вони все робили завжди
разом", - розповіла подруга дружини загиблого пані Любов.
"Коли почалися страшні події на Майдані, він дуже переживав за це. Він
казав, що, якщо буде якась надзвичайна подія, і буде потреба в ньому, він, не
задумуючись, піде", - розповіла вона.
"Вадим перебував у зоні АТО два місяці, а загалом був мобілізований
п’ять місяців, - каже дружина загиблого Ірина Ситнікова. - Практично кожного
дня ми спілкувалися. Остання наша розмова була у понеділок ввечері. Він був у
хорошому настрої, жартував... Казав, що все буде добре, залишилося ще небагато,
і він повернеться. А наступного вечора мені повідомили, що він
загинув...".
