Навчався
у Сторожинецькому лісовому коледжі, одружився та залишився жити у Сторожинці
(Чернівецька область). У 2011 році розпочав військову службу за контрактом, з
травня 2014 відправлений у зону АТО.
Підірвався
на міні під Луганськом.
Залишились
дружина та син 2011 р.н.
15 вересня 1989 року, місто
Яремче – перлина гуцульського краю. Останнім теплом обдаровує бабине літо. Кругом
пливе срібне павутиння. Осінь похапцем розмальовує розкішні зелені ліси в
багряні та золотаво-жовті кольори. Високі стрункі смереки та ялини тягнуться до
пронизливо-синього неба. Цієї погожої днини в сім`ї Шудравих народився їх первісток – Андрійко,
батьківська гордість, нащадок славного гуцульського роду. В гірському краю
промайнуло раннє дитинство і шкільні роки. Карпатські гори й полонини, вкриті
густими хвойними і буковими лісами та запашним різнотрав`ям, захоплюючі
краєвиди, самобутня гуцульська культура, традиційно високодуховне родинне
виховання - та чарівна неповторна
атмосфера, яка мала потужний вплив на формування особистості молодої людини.
Бог обдарував Андрія багатьма талантами. Він навчався в музичній школі,
пристойно грав на скрипці, маючи гарний голос, чудово співав. Був сильним
лижником, неодноразово виступав у складі збірної України на різноманітних змаганнях. В родині
зберігається біля десятка медалей за отримані перемоги. Постіні сходження на
найвищі вершини Карпат, мандрівки з батьком у дитинстві по гірських річках, походи
в гори за грибами та лісовими ягодами навчили Андрія мужності та витривалості, відповідальності
за тих, хто поруч, умінню долати перешкоди і досягати поставленої мети, а тонка
душевна організація дала йому змогу гостро відчувати красу навколишнього світу. Захоплювався
художньою фотографією. Багато читав історичної літератури, особливо тієї, що стосувалася
Західної України, планував навчатися на
історичному факультеті університету. Перемогло відчуття особистої відповідальності за збереження унікальної природи рідного
краю. Після закінчення Яремчанської середньої школи вступає до Сторожинецького
лісового коледжу на факультет лісового
господарства, потім продовжує навчання в Чернівецькому національному
університеті, у 2013 році отримує диплом біолога-еколога. І в коледжі, і в університеті був старостою
групи, мав багато друзів, користувався повагою і авторитетом серед викладачів.
В наше життя Андрій увійшов
весною 2008 року несподівано, спокійно, впевнено і безповоротно. Високий і
стрункий, як карпатська смерека, 19-річний юнак з бездонними лагідними сірими
очима і
рум`янцем на всю щоку, безтямно закоханий, він приворожив, причарував
всіх нас надзвичайною делікатністю, щирістю і стриманістю своїх почуттів,
глибоким переконанням в тому, що 16-річна
Оленка – його доля, його єдине кохання на все життя, серйозністю своїх намірів,
відповідальністю за слова і вчинки. Після закінчення коледжу Андрій
і Оленка одружилися, ще через рік
народився Дмитрик – білявий сіроокий хлопчик, батьківська любов і гордість. Молода студентська сім`я плекала свого
первістка, продовжувала навчання у вишах. Андрій навчання поєднував із контрактною
службою в Українських Збройних Силах,
спочатку танкістом, потім десантником 80-ї аеромобільної бригади. Як інтелігентна, освічена івідповідальна людина був на гарному рахунку у
свого командування. Час спливав у повсякденній роботі, в сімейних радощах,
клопотах і турботах, планах на майбутнє.
За
роки служби Андрія ми звикли до його частих термінових викликів, тому на черговий виклик 2
травня відреагували спокійно. Був вихідний весняний день. Сім`я дружно поралася
на городі. Андрій, як завжди, за лічені хвилини зібрався, всіх поцілував і
швидко поїхав на полігон. 5 травня – день народження Оленки. Командир
відпустив Андрія на декілька годин увечері привітати дружину. Це були останні
години, коли сім`я була разом. 7 травня видано наказ про участь Андрія в
АТО. 13 липня прийшла страшна звістка про його загибель. 15 вересня йому мало
виповнитися 25...
Андрій, перебувачи в зоні АТО, оберігав родину від тривог і хвилювань, постійно запевняв, що все
гаразд, і йому нічого не загрожує. Жодної скарги, жодного прохання, крім одного
– не хвилюватися і не переживати: він
обов`язково незабаром повернеться живим і здоровим. 13
липня 2014 року в селищі Металіст під Луганском під час виконання чергового
бойового завдання БТР, на якому знаходився Андрій, підірвався на міні. Всі
члени екіпажу, слава Богу, вижили. Всі, крім нього. Від отриманих несумісних із
життям ран помер під час перельоту до госпіталю.
Поховали
нашого славного воїна в місті Яремче,
місті, яке було його колискою і його любов`ю. Провести в останню
дорогу свого земляка, свого захисника прийшли всі небайдужі містяни. Під
пронизливо-щемні звуки військового оркестру
і церковного хору плакали не тільки люди, плакало небо поливаючи дрібним
дощем нескінченно довгу похоронну процесію, що повільно піднімалася вгору до
останнього місця спочинку – яремчанського цвинтаря, оточеного горами, які так
любив Андрій.
Неповних 25 років життя... Андрій прожив їх достойно. В пам`яті людей він
залишився відповідальною і порядною людиною, для багатьох – гарним товаришем і
другом. Близькі люди отримали від нього те, чого найбільше жадали і
потребували: батьки – синівську любов і шану, дружина – незрадливе кохання і
можливість почуватися поруч з ним королевою , маленький синок – ніжну турботу і
безмежну батьківську любов. В час небезпеки для Батьківщини він виконав
присягу, яку склав перед державою і українським народом. Як справжній чоловік,
не ховаючись за чужі спини, став на захист того, чим найбільше дорожив, на
захист рідної землі, свободи, родини. І коли прийшов час, за найдорожче віддав
все, що мав, – своє прекрасне молоде життя.
Для нас – невимовно тяжка втрата. Згасло сонечко, яке зігрівало нас
цілих шість років, але загорілася зірочка, що осяватиме наш шлях до кінця наших
днів. Її ім`я
- Андрій. Ми вдячні Богу і долі за те, що ця світла людина була в нашому
земному житті. Його життя і його загибель заставили нас багато чого переглянути
і переоцінити. Пам`ять про нього завжди буде з нами.
Ніщо не минає безслідно. Підростає синок Дмитрик Шудравий – нащадок
славного гуцульського роду. Коли заходить мова про батька, з гордістю
каже: « Мій тато – Герой!».
Герої не вмирають...
Заступник директора
Сторожинецької районної
гімназії Жалоба О.Т.
