Боднар
Петро Степанович (нар. 1976 с.Панка, Сторожинецький район, Чернівецька область
— пом. 28 червня 2014, село Семенівка, Слов'янський район, Донецька область) —
солдат 95-ї окремої Житомирської аеромобільної бригади за мобілізацією.
Загинув
під час обстрілу бойовиками позицій сил АТО під Слов'янськом, зокрема, з
мінометів був обстріляний блокпост силовиків на перетині доріг на Слов'янськ та
Красний Лиман.
Залишились
дружина і 1,5-річна донька. В останню путь провести військовослужбовця
зібралося все село.
-
Він для нас був усім, - згадують рідні. -
Люблячим чоловіком, турботливим і чуйним батьком, працелюбною, доброю,
чесною і справедливою людиною, великим патріотом, який хотів відстоювати
інтереси українського народу ще під час Майдану. Тоді ми, боячись за його
життя, не пустили його до Києва,
відговорили. Але не зуміли вберегти…
У
телефонній розмові казав дружині: «Мені треба ще тут бути, бо нас (українських
військових) - дуже мало, а заміни - нема».
Спогад
матері:
Марія
Михайлівна з сумом зітхає: «Пам’ятаю кожен день його життя, бо Петро найдовше з
усіх дітей був біля мене – женився недавно, три роки тому, в той час як його
брати та сестри вже мали родини і шукали свій шлях у житті. Безмежно любив свою
донечку Анастасію».
«Петро
ріс спокійною дитиною, дуже любив відпочивати на лоні природи, грати з друзями
у футбол, – додає пані Марія. – У школі він був тихим і добрим. Добре вчився,
уроків не пропускав. А після занять завжди старався допомогти бабусі: обійти
господарство, відкинути сніг… Він вмів практично все і не цурався будь-якої
роботи. П’ять років тому разом зі своїм братом навіть долучився до побудови
храму Святого Миколи Чудотворця в селі Малореченське в Криму.
