субота, 6 грудня 2014 р.

Валявський Ілля Васильович

Валявський Ілля Васильович (нар. 28 липня 1978 — пом. 17 червня 2014, місто Щастя, Луганська область) — старший солдат 3 батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої аеромобільної бригади, село Михальча, Сторожинецького району).

Загинув у бою з терористами в районі селища Металіст на околицях Луганська. Терористи атакували із засідки колону військових.
Нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (2014, посмертно).
Залишились дружина та 2-річний син.


ВАЛЯВСЬКИЙ ІЛЛЯ ВАСИЛЬОВИЧ, 1978 Р.Н., СОЛДАТ З СЕЛА МИХАЛЬЧА СТОРОЖИНЕЦЬКОГО РАЙОНУ. НАГОРОДЖЕНО ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» III СТУПЕНЯ (2014, ПОСМЕРТНО).
 Солдат 3 батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої аеромобільної бригади, місто Чернівці).

         Надзвичайно дивним став нині час для всіх нас. Адже вимірювати своє життя, чомусь, доводиться життям наших українських хлопців, які воюють на Сході, і як стали символами стійкості й незламності українського народу.
         Серед цих хлопчаків є і мої шкільні діти, які не могли стояти осторонь подій, що відбуваються на Україні. Але я ніколи не думала про те, що когось з них прийме небо швидше ніж прийде час! Сталося!
         1 вересня 2014 року на першому уроці «Україна – єдина країна» ми з однокласниками Іллюші Валявського  згадували про золотоволосого хлопця зі щирими синіми очима, тихого, скромного і вірного друга . А мене душили сльози, адже найяскравішим спомином для мене була зустріч з Іллюшею біля воріт школи в 90-х рр., коли він звільнився у запас зі строкової служби у війську. Це схвилювало тоді, а сьогодні хвилює ще більша, і змушує мене ставати сентиментальною.
         Тоді мені на зустріч йшов худенький, коротко стрижений юнак зі щирою посмішкою на обличчі. А підійшовши він згорнув мої  руки у свої , поцілував і сказав: «Як я вас давно не бачив». Це вперше було зі мною, це вперше так зустрічав мене мій учень!
         Сьогодні я вдячна Богу, що така дитина була зі мною, що з такою дитиною я спілкувалася, що така його  внутрішня сила любові, щирості, милосердя була справжньою, і дуже шкодую, що його нема поруч з нами!

 Мірвальд Г.І., вчитель світової літератури Михальчанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Сторожинецького району.

Ілля  відзначався особливою любов'ю до життя. Любив жартувати, навіть в не найкращі моменти життя знаходив щось позитивне.
Був хорошою, щирою, відкритою людиною. Завжди відгукувався на заклик про  допомогу.
З дитинства захоплювався технікою, різними видами транспорту,- цим пов’язав  своє життя.  Працював шофером. Кожну вільну хвилину витрачав на ремонт та вдосконалення сільськогосподарської техніки та автомобілів, щоб полегшити працю батьків, механізувати та пришвидшити. Адже так було б більше часу на сім’ю, а не на худобу, городи, лани.
«Перша машина, яку купив Ілля, – згадує брат – був «горбатий» запорожець. Він разом із братами притягнув автомобіль додому, а вже за годину завдяки Іллі, зробили перший тест-драйв «горбатенькому».
Купив ГАЗ – 66,військовий автомобіль, в напів робочому стані не тому, що можна перевозити вантаж автомобілем, використовувати у господарстві, а саме через високу прохідність машини, можна було їздити в найвіддаленіші і  непрохідні дороги.
Наступним автомобілем був ГАЗ – 69, без двигуна. Трохи пошуку і вправності рук, і от в змученому автомобілі нове «серце» від «мерседеса».
Ілля так захоплювався транспортом, що зумів з каркасу старого автомобіля «Запорожець» створити трактора. Ось такі спогади про Іллю у його рідних.
А у нього залишились нездійснені мрії. Це не подорож у незвідані краї, і не незліченні кошти, а всього лише – власний будинок і трактор.
Як справжній чоловік він встиг посадити не одне дерево і виростити синочка Павлика, якому скоро виповниться 3 рочки.
                                                 Родина Володимира Валявського.