Дмитро Григорійович Руснак (1993 рік, Чернівці - 9 лютого 2015 року, поблизу села Світличне Нижнянської селищної ради Попаснянський район Луганської області) - танкіст 24-ї окремої механізованої бригади (Яворів). Загинув близько 20-ї години під час артилерійського обстрілу 34-го блокпосту поблизу села Світличне Нижнянської селищної ради (Попаснянський район Луганська область).
Закінчив Чернівецький спортивно-військовий ліцей. У 2012 році пішов на строкову армійську службу, служив у Дніпропетровську. З початком АТО продовжив службу за контрактом.
Дмитро — напівсирота. Його мати давно померла, батько вдруге одружений.
Про Дмитра в наступному сюжеті:
Після закінчення 11 класу, Дмитро пішов служити за контрактом. А згодом — і на війну. Влітку хлопець лежав у госпіталі, бо був контужений. "Тоді до всіх поранених приходили родичі, а Дмитро був сам, - згадує В. Мільовська, класний керівник Дмитра. - Над ліжком у себе він повісив карту України. В одному з інтерв’ю журналістам Дмитро сказав: "Так, у мене нікого нема, але над моїм ліжком - Україна".
В руках у класного керівника — характеристика Дмитра Руснака, а також альбом з фотографіями випускників 2012 року.
- Дмитро був добрим, хоча мав якусь образу, що можливо недолюбили. Бо без мами тяжко жити на світі, - каже Віоріка Мільовська. - Він був дуже здібний, але оскільки за ним ніхто особливо не дивився, то оцінки мав посередні. Був широкоплечий і дуже гарний хлопець. Нерідко міг утекти на стадіон, пограти в футбол. Там він був перший. Можливо, саме такі і йдуть на війну. Бо відмінник десь може й сховається ззаду, боїться, а він не боявся, він завжди такий був. Як іти, то йти, як гуртом, то гуртом.
- Дмитро був дуже товариський і старанний у навчанні, - пригадує перша вчителька Дмитра Ганна Мацьопа. - З задоволенням приймав участь в різних заходах. Не боявся фізичної роботи. Нерідко просився помити підлогу, щоби потім залишитися в кабінеті і годинку-другу погратися в комп’ютері.
Однокласники Дмитра навчаються в різних містах України. Всі вони планують приїхати в Чернівці на прощання з товаришем.
"Те, що було вчора, вже в минулому. Що буде завтра? Невідомо, чи те завтра наступить. Тому живу сьогоднішнім днем", - любив говорити Дмитро, - розповіла однокласниця Дмитра Руснака Любов Голетіані. - Він жив одним днем, був дуже позитивним. До всіх невдач ставився з посмішкою. На заняттях він завжди піднімав нам настрій. Міг і пару зірвати, бо весь час любив розповідати анекдоти.
Відео прощання з Героєм
