Валявський Ілля
Васильович (нар. 28 липня 1978 — пом. 17 червня 2014, місто Щастя, Луганська
область) — старший солдат 3 батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої
аеромобільної бригади, село Михальча, Сторожинецького району).
Загинув у бою з терористами
в районі селища Металіст на околицях Луганська. Терористи атакували із засідки
колону військових.
Нагороджений Орденом
«За мужність» III ступеня (2014, посмертно).
Залишились дружина та
2-річний син.
ВАЛЯВСЬКИЙ ІЛЛЯ ВАСИЛЬОВИЧ, 1978 Р.Н., СОЛДАТ З СЕЛА МИХАЛЬЧА СТОРОЖИНЕЦЬКОГО РАЙОНУ. НАГОРОДЖЕНО ОРДЕНОМ «ЗА МУЖНІСТЬ» III СТУПЕНЯ (2014, ПОСМЕРТНО).
Солдат 3 батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої
аеромобільної бригади, місто Чернівці).
Надзвичайно
дивним став нині час для всіх нас. Адже вимірювати своє життя, чомусь,
доводиться життям наших українських хлопців, які воюють на Сході, і як стали
символами стійкості й незламності українського народу.
Серед
цих хлопчаків є і мої шкільні діти, які не могли стояти осторонь подій, що
відбуваються на Україні. Але я ніколи не думала про те, що когось з них прийме
небо швидше ніж прийде час! Сталося!
1
вересня 2014 року на першому уроці «Україна – єдина країна» ми з однокласниками
Іллюші Валявського згадували про золотоволосого
хлопця зі щирими синіми очима, тихого, скромного і вірного друга . А мене
душили сльози, адже найяскравішим спомином для мене була зустріч з Іллюшею біля
воріт школи в 90-х рр., коли він звільнився у запас зі строкової служби у
війську. Це схвилювало тоді, а сьогодні хвилює ще більша, і змушує мене ставати
сентиментальною.
Тоді мені на зустріч йшов худенький,
коротко стрижений юнак зі щирою посмішкою на обличчі. А підійшовши він згорнув
мої руки у свої , поцілував і сказав:
«Як я вас давно не бачив». Це вперше було зі мною, це вперше так зустрічав мене
мій учень!
Сьогодні
я вдячна Богу, що така дитина була зі мною, що з такою дитиною я спілкувалася,
що така його внутрішня сила любові,
щирості, милосердя була справжньою, і дуже шкодую, що його нема поруч з нами!
Мірвальд
Г.І., вчитель світової літератури Михальчанської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Сторожинецького району.
Ілля відзначався
особливою любов'ю до життя. Любив жартувати, навіть в не найкращі моменти життя
знаходив щось позитивне.
Був хорошою, щирою, відкритою
людиною. Завжди відгукувався на заклик про допомогу.
З дитинства захоплювався
технікою, різними видами транспорту,- цим пов’язав своє життя. Працював шофером. Кожну вільну хвилину витрачав на ремонт та вдосконалення
сільськогосподарської техніки та автомобілів, щоб полегшити працю батьків,
механізувати та пришвидшити. Адже так було б більше часу на сім’ю, а не на худобу, городи, лани.
«Перша машина, яку купив Ілля, – згадує брат – був «горбатий»
запорожець. Він разом із братами притягнув автомобіль додому, а вже за годину
завдяки Іллі, зробили перший тест-драйв «горбатенькому».
Купив ГАЗ – 66,військовий
автомобіль, в напів робочому стані не тому, що можна перевозити вантаж
автомобілем, використовувати у господарстві, а саме через високу прохідність
машини, можна було їздити в найвіддаленіші і
непрохідні дороги.
Наступним автомобілем був
ГАЗ – 69, без двигуна. Трохи пошуку і вправності рук, і от в змученому
автомобілі нове «серце» від «мерседеса».
Ілля так захоплювався
транспортом, що зумів з каркасу старого автомобіля «Запорожець» створити
трактора. Ось такі спогади про Іллю у його рідних.
А у нього залишились
нездійснені мрії. Це не подорож у незвідані краї, і не незліченні кошти, а
всього лише – власний будинок і трактор.
Як справжній чоловік він
встиг посадити не одне дерево і виростити синочка Павлика, якому скоро
виповниться 3 рочки.
Родина
Володимира Валявського.
