субота, 2 січня 2016 р.

Горбачова Анастасія "Лисиця"

Горбачова Анастасія "Лисиця"(16 березня 1983 року, Чернівці - 8-9 серпня 2015 року, Маріуполь, Донецька область) - розвідниця, парамедик Добровольчого українського корпусу "Правий сектор".  

Анастасія Горбачова народилася в багатодітній родині. Батько рано помер. Мати віддала сімох дітей в інтернат. Після закінчення школи Анастасія працювала санітаркою і продавцем на базарі. Останні кілька років разом зі старшою сестрою Людмилою доглядала тяжкохвору матір. Вона померла незадовго до війни.
Загинула Настя Горбачова, наша подруга "Ліса".
Безбашенно смілива розвідниця, яка всю осінь і зиму щодня гуляла по ворожих мінних полях, як по паркету. Проста і добра душа.
Незважаючи на вроджену хворобу серця, висока й худа Ліса відзначалася нежіночою витривалістю. З вантажем 25-30 кг спокійно ходила десятки кілометрів. Вона вміла ХОДИТИ - безцінна і взагалі найголовніша якість фронтового розвідника. Була спортсменкою, зокрема, займалася біатлоном, завдяки цьому вміла дуже швидко і влучно стріляти. Однак у снайпери не пішла - через бурхливий темперамент, стала стрільцем-парамедиком.
Ззаду на касці вона носила лисячий хвіст. Одного разу цей хвіст порятував кілька життів. Наша розвідгрупа пішла на вихід, а забрати їх звідти мали армійці з бехою, на яку, крім них, посадили також двох правосєків, одним з яких була Ліса. Водій бехи наплутав і з'явився у полі зору розвідників не там і не тоді, як було домовлено. Розвідники, ясна річ, прийняли наших армійців за "сепарів", і командир групи мало не розніс цю беху з гранатомета. В останній момент, за долі секунди до пострілу, він побачив у одного з бійців на касці рудий хвіст...
Ліса пережила дві контузії. Перша - восени накрило "градами" на Водяному, друга - взимку під ДАП, під час атаки на нашу базу, коли мене викинуло вибухом і порвало зв'язки на нозі, їй поламало ребра і вдруге контузило.
У Насті була важка доля. Її батько рано помер, багатодітна мати жила у злиднях і змушена була віддати дітей у інтернат, звідки забирала їх на вихідні. Ставши дорослою, Настя працювала санітаркою, потім продавцем на ринку, останні роки ще й доглядала тяжко хвору матір. Незадовго до війни мама померла, Настя дуже тяжко пережила її смерть. Якби не це, розповідала вона, навряд чи пішла б воювати.
На фронті Ліса зустріла своє кохання, створила сім'ю, чекала дитину... На перших місяцях вагітності ще ходила у розвідку на зайняту супротивником територію. Вона була безбашенна абсолютно, взагалі нічого не боялася, не дбала і про власне здоров'я. Не раз казала, що помре молодою і це її не засмучує. Однак вірила, що переживе війну, не раз мріяла, як ми всі після війни зустрінемось у будиночку високо в Карпатах, у якому їй дозволяв зупинятися під час тривалих гірських прогулянок, якщо не помиляюся, колишній тренер...
А вийшло так, що не зустрінемось.
Спочивай з миром, сестро.

На момент смерті жінка перебувала на сьомому місяці вагітності: на війні "Лисиця" зустріла свою любов - 33-річного мешканця Києва. На перших місяцях вагітності Горбачова ще служила в ДУК ПС, а останнім часом почала займатися волонтерством. Разом зі своїм чоловіком "Лисиця" орендувала невеликий приватний будинок у селищі Рибальське під Маріуполем, де і була знайдена застреленою.

Спогади, записані журналістами газети "Погляд":

 Один з її побратимів Андрій Тімофєєв, який полишив викладацьку діяльність і добровольцем подався на Схід, розповідав:

«Є чимало буковинців на передовій. Ось Ліса (позивий) вже п’ять місяців в АТО. Молода дівчина родом з Чернівців. Поїхала на передову медиком, але згодом опинилась у розвідці. Після чергового бою в аеропорту її важко поранило: контузило, пошматувало осколками. Серце дівчини не витримало та зупинилось. Проте в Дніпропетровському шпиталі її зуміли врятувати. Там вона зустріла свого уже нинішнього чоловіка – Шведа, котрий також відходив після зупинки серця та важкої контузії. Вони закохалися! Це найгарніша пара на фронті. Це люди, котрі цілуються під обстрілом, разом ідуть у бій і знищують московських загарбників. Крім цього, дівчина має гарне почуття гумору. Вона раніше збирала фольклор. І постійні, хоч і специфічні, жарти неабияк піднімали настрій. Прикметною особливістю дівчини є лисячий хвіст на шоломі. Власне, тому й позивний у неї Ліса. Він одного разу врятував їй життя. Якось водій БТРа їхав у напрямку нашої засідки без розпізнавальних знаків, Швед уже навів на них «муху», але випадково побачив лисячий хвіст. Звісно, водій отримав добрячого прочухана, але всі залишились живими. Хоча про смерть тут всі говорять. І чернівчанці як медику доводилось «по шматках» збирати хлопців в аеропорту. Втратили багато друзів».

Наразі відомо, що Анастасія Горбачова зростала у багатодітній сім’ї. Одна з її рідних сестер – Людмила – проживає із чоловіком Юрієм в селі Горошівці Заставнівського району Чернівецької області.

Як розповіла «Погляду» Тетяна Кирилюк, секретар сільської ради с. Горошівці, родина Горбачових відносно нещодавно в їхньому селі, немає і 10 літ. У придбаній хатині проживала мати Броніслава Горбачова, вона на люди не виходила, оскільки була паралізованою (померла влітку 2013 року). Із нею жила Людмила і десь-колись навідувалася у гості Анастасія. Останній раз сельчани бачили її навесні, коли вона приїжджала у відпустку до сестри.

Ірина Макаровська, керівник відділу волонтерської служби добровольчого українського корпусу «Правий сектор»:

Настя Горбачова – це подруга Ліса (у кожного є своє псевдо). Вона приїхала до нас на батальйон десь у середині осені. Ми домовилися, що краще їй в госпітальєри піти, тобто у медики. Недовго вона там пробула, на бойові трохи виїжджала, а потім у розвідку подалася, і з ними уже була постійно. У розвідроті вона була санінструктором, тобто санітаркою. Хороша дівчинка. Те, що кажуть, що вона загинула вагітною – це неправда. Деталі загибелі Анастасії невідомі, зараз триває слідство. Хай там як, вона – боєць, загинула воїном. Запам’ятала її веселою, високою, рудоволосою дівчиною. Хорошою, доброю.
На базі, де вона жила (під Маріуполем, в Широкіному), у понеділок було прощання з бійцями, з її друзямии, з салютом військовим. А ввечері у вівторок її тіло доправили в Чернівці.
Я зараз з військкоматами матиму справу, гадаю, дуже довго. Щоби довести, що Анастасія Горбачова таки була нашим бійцем, учасником бойових дій, яка тривалий час провела на Пісках, це під Донецьким аеропортом. Річ у тім, що вона не через військкомат пішла служити, а в Добровольчий український корпус «Правий сектор», а ми, на жаль, досі не маємо статусу офіційного батальйону. Тож необхідно довести, що вона боєць, бо, по-перше, це матеріальна частина (держава має виплатити родині кошти), по-друге, це справа принципу. Анастасію мають офіційно визнати бійцем. Це людина, яка захищадла свою країну, свою землю. Вона ж не просто так туди пішла і постійно виходила на бойові завдання, завжди була «в обоймі».

І ще, велике-велике дякую усім людям, які нам допомагли зібрати кошти на транспортування тіла Анастасії Горбачової у Чернівці та влаштування похорону. Якісь кошти із міськради видали. Нам допомогло усе місто.